Про створення проекту "30"

Привіт! Мене звати Дарина Миронець, я професійний портретний фотограф. Цієї весни мені виповнилося 30 років, а у 29, коли я почала відчувати наближення 30-річчя, зі мною сталася своєрідна вікова криза. У мене почало з’являтись дуже багато питань. Це були і глобальні питання, наприклад, життя та смерті, і більш конкретні, щодо кар'єри, родини, зовнішності, того, що я встигла досягнути в житті.

З дитинства мені здавалося, що 30 років – це дуже багато. Це вже про сформовану і дорослу людину, яка досягла всього у житті, має велику родину, власне житло. А тут є я - мені 29, живу на зйомній квартирі, багато де працювала просто шукаючи себе, планую нарешті піти у фріланс і займатися тим, про що завжди мріяла – фотографією. Я не подобалась собі 29-річній і почала сильно ностальгувати за собою у 20, мене охоплював сильний страх 30-річчя.

З дитинства мені здавалося, що 30 років – це дуже багато. Це вже про сформовану і дорослу людину, яка досягла всього у житті

За цей рік я багато в чому переосмислила своє життя, навчилась приймати і любити себе такою, яка я є зараз. Більшість питань, які мене турбували, нарешті зникли. Я знайшла на них відповіді, визначилася з тим, хто я, чого хочу, почала себе дуже комфортно почувати, менш критично ставитись до своєї зовнішності та перших вікових змін.

Мене надихали розмови з дівчатами, яким більше 30 років, адже спілкуючись з ними, я чула, що це дуже класний вік, коли в них ставалися важливі зміни, життя не закінчувалося, на пенсію ніхто не виходив.

 

Стало цікаво, як цей вік переживають інші дівчата, яким також виповнилося 30? Чи мали вони таку ж кризу, як ставляться до своєї зовнішності, що їх хвилює і чи переймаються віком взагалі? Чи відчували вони перехід із 29 в 30 так само сильно, як я? З  інтересу “а як в інших”, народився цей проект.

У 30 років я багато в чому переосмислила своє життя, навчилася приймати і любити себе такою, яка я є зараз

Я вважаю, що мені пощастило, адже робота фотографафом дає можливість дуже близько спілкуватися з людьми під час зйомок. Тому дізнатися, що відчувають інші, мені б дозволили фотосесії. Виникло бажанння взяти у дівчат мого віку інтерв'ю, ставити їм багато відвертих запитань.

 

Коли я почала обдумувати проект, вирішила, що для мене тексти є вагомою частиною, але сама б я не впоралася одночасно і фотографувати, і брати інтерв'ю. Тому майже одразу з народженням ідеї самого проекту і бажанням його знімати, з'явився формат і бачення, що він складатиметься з 2 частин – фотосесії та інтерв'ю, для яких я покличу професійного журналіста. Я хотіла б, щоби ця людина стала співавтором проекту, їй було б не менш цікаво дослідити цю тему, аніж мені.

Мені пощастило, адже робота фотографафом дає можливість дуже близько спілкуватися з людьми під час зйомок

Наталка Вуйтік була першою, про кого я подумала, я її раніше фотографувала, давала їй інтерв'ю. Емоційно мені з нею було дуже комфортно і душевно спілкуватися. Ми зустрілися з Наталею на каву і я їй розповіла свою ідею. Вона одразу загорілася темою проекту. Для мене було важливо те, що в неї виник щирий інтерес до проекту, адже просто робити справу і проживати її, переживати – це дві різні речі.

Багато хто вважає, що ми проводили кастинг на зйомки у проект, насправді ж, єдиним критерієм, за яким ми брали героїнь, був вік. Я дуже відчувала межу і перехід між 29 і 30 роками, тому мені важливо було знайти дівчат, яким на момент зйомки було 30 років, не більше і не менше. Нам пощастило, що ми знайшли всіх 9 героїнь за 2-3 дні просто зробивши пости на своїх сторінках у Facebook. Ми не відбирали учасниць за зовнішніми якостями чи видами діяльності, не було жодних критеріїв. Тож ті дівчата, які заповнили заявки першими і погодились із форматом – стали нашими героїнями.

Ми не відбирали учасниць за зовнішніми якостями чи видами діяльності. Єдиним критерієм, за яким ми шукали героїнь, був вік

Коли ми познайомилися під час зйомки з усіма 9 героїнями проекту, вони виявилися дуже несхожими одна на одну. Ми ставили їм приблизно однакові запитання, фотографували в однакових умовах та декораціях, але вони давали дуже різні відповіді, поводилися по-різному. Вони просто були собою. Хтось відповідав більш відверто, хтось – менш. У дівчат такий різний і цікавий життєвий досвід, що ми з Наталею були від цього під дуже сильним враженням.

На фотосесію ми попросили дівчат прийти зовсім без макіяжу або з мінімумом, а фотографії я не ретушувала від слова "зовсім". Одразу відзначу, що загалом до ретуші і мейкапу я ставлюся дуже позитивно, якщо, звісно, вони доречні. Це інструменти, якими ми можемо покращити свій зовнішній вигляд. Проте їх відсутність в проекті для мене дуже логічна, адже ми чесно розповідаємо, як про внутрішній світ дівчат, так і показуємо їхню зовнішність у тридцять років. Тому не хотілось нічого приховувати, щось змінювати в їхніх рисах.

 

Я знаю, що багато дівчат, яким ще немає 30 років, бояться змін у собі, тож цими історіями та фотографіями ми хотіли показати, що в 30 нічого страшного не відбувається, у цьому віці дівчата виглядають дуже класно. Що у 30 років дуже легко любити себе ❤