Як це бути 30-річною? Для мене особливої різниці між 29 і 30 роками немає

Я активна і постійно рухаюся. Найважливіше у моєму житті – сестра, сім’я і справа, якою я горю.

 

Я юридична радниця і проектна менеджерка в громадській антикорупційній організації Transparency international Україна. У мене робота, яка часто вимагає зусиль 24 годин на добу. Це така діяльність, з якої ти не можеш випасти. Тим паче, у нашій країні є з чим працювати – можна поїхати у відпустку, повернутися, а тут уже влада змінилася.

 

Я люблю подорожувати. В системі координат цей пріоритет особливий. Якщо хтось збирає “на майбутнє”, на квартири-машини, то я відкладаю гроші на подорожі.

 

Як це бути 30-річною? Для мене особливої різниці між 29 і 30 роками немає. Якийсь час я жила за кордоном, у мене багато друзів-іноземців і для них “30” – це взагалі не рубікон. Але чомусь коли ти повертаєшся додому, тут це дійсно якась цифра, до якої щось має статися, маєш щось досягнути і встигунти. І це трохи тисне.

Я зробила вибір не витрачати час на людей, які забирають багато енергії

Важливою подією в моєму житті до 30 стали 5 років, які я провела у Норвегії. Переїзд туди мене дуже змінив. Здавалося, що я все знаю, маю на все свій погляд і вирішила для себе базові речі, але потім почала жити в абсолютно іншому соціумі. Тоді з’явився такий культурний шок, що перебудувалися всі зв’язки в голові. Мені цей досвід дався важко.

 

Коли я повернулася в Україну, було складно звикнути до суспільства, яке менш вільне, менш толерантне. Особливо до жінок, які з кожним роком стають старшими, не виправдовуючи стереотипних очікувань задоволеної прекрасної жінки, якій усе завжди вдається. Думаєш тоді, що зі мною не так? Що мені треба лікувати? У нас якось не всі розуміють, що в один день ти можеш усе, а в інший тобі хочеться заховатися під ковдру і ридати.

 

Відчувається, що до 30 ти ніби маєш підвести якийсь підсумок, всі від тебе очікують філософських роздумів про те, що ти став розумнішим, мудрішим. А я от не бачу великої різниці між попередніми роком і тепер.

 

У 25 років я визначилася, чого я хочу в житті. Тоді зробила вибір не витрачати час на людей, які забирають багато енергії, вирішила, що мають бути пріоритети.

 

У 30 розвивається здоровий пофігізм.

 

Всередині літа ми з колегами ходили на Риси у Словаччині. Там було трошки більше 2 тисяч метрів заввишки, лежав сніг. І ми, 4 чукчі, не зовсім підготовлені до такої погоди лізли на ці більш ніж 2 тисячі метрів майже не бачачи, що у нас під ногами і перед очима.

 

Наставав такий момент, коли з кожним наступним кроком хотілося повернутися назад і думала: “Ну що тобі в цьому житті не вистачає? Сиділа б за ці гроші вдома, пила б апероль у барі й не мала би проблем”. Але все-таки залізла на ту вершину, холодна, мокра, зуби цокають. Було досить екстремально, але дуже круто.

Важливо постійно нагадувати собі, що ти все робиш правильно

У мене трохи більше переживань не щодо 30 років, а до 31. Можливо, це просто відсовування дедлайну. Бо у 30 таке відчуття, ніби ти ще 20+, а у 31 – це ти вже потрапляєш в категорію “30-40”. Я думаю, що мене може накрити, як мені виповниться 31.

 

Собі 20-річній я би порадила розслабитися і менше переживати. Сказала би про те, що у 30 життя не закінчується і треба трошечки менше вчитися. За книжками в університеті й серйозним бажанням бути дорослим втратилося багато досвіду і відчуттів молодості. Їх я наздогнала уже пізніше.

 

До 40 років я б хотіла мати дім. Не у значенні “будинок” чи “квартира”, а місце, де б я могла розслабитися і по духу й енергетиці відчувати, що це моє місце. Я багато їжджу, багато подорожую, зараз такого дому немає, але до 40 років я хотіла б мати таке відчуття домівки, стабільності.

 

Усе життя я би хотіла продовжувати, робити те, що мені подобається, а не йти на компроміси заради інших більш нагальних справ.

 

Важливо постійно нагадувати собі, що ти все робиш правильно, а якщо навіть щось неправильно – буде можливість це виправити. Тому що завтра ще не кінець світу, тому не треба поспішати.