ОЛЯ

Я – як всі, тільки з татухами

Мені подобається говорити, що я наратолог або наратологиня, але боюся, це мало хто зрозуміє. Я – як всі, тільки з татухами.

 

Перше своє тату я зробила у 19 років. Це був напис грецькою “софія” на зап’ясті. Тоді у мене була легенда, що я зроблю собі тільки одну малесеньку татушечку, тож треба було б щось високе і важливе, тому я обрала слово "мудрість". Недавно я її поверх забила червоним трикутничком. Нічого не змінилося – "софія" лишилася, просто зверху ще з'явилося трохи сучасного мистецтва. Мудрості ніколи не заважало сучасне мистецтво.

 

А далі –  все як в тумані. Минуло 10 років, і якщо у мене запитати, скільки тепер маю татуювань, –  точно не відповім. Після десятої їх уже ніхто не рахує.

Я вірила в історію, що майстер тату – це такий Харон, який перевозить тебе через особливу ріку смислів, тож не можна змінювати його на переправі. А потім подумала: “А чого це не можна, якщо мені дуже хочеться?”. Тому зі мною працювало багато Харонів і кожен із них приніс щось своє.


Я недавно прочитала "Все те незриме світло" Ентоні Дорра. Дуже довго опиралася, тому що там війна, сліпі діти. А потім все-таки прочитала. Пулітцерівську премію ж просто так не дають. І там хтось із персонажів пояснював головній героїні, що у людей і ссавців, коли вони хвилюються, пришвидшується серцебиття. А у равликів навпаки – сповільнюється. Так у мене з'явилося татуювання з равликом і серцем.

Якщо тобі у 30 буде здаватися, що ти можеш усе, то це тобі не здається

30-річною бути весело. Всі ці історії про "о, боже, де мої 16" – це така маячня, якщо чесно. Дорослою бути кльово, і я ніколи б не хотіла повернутися у свій первинний стан свідомості. Я ж такою дурепою була.


Вітаючи мене з днем народження, друг сказав: "Якщо тобі у 30 буде здаватися, що ти можеш усе, то це тобі не здається".


Мене сім'я, на щастя, не довбе з приводу того, чому досі немає онуків. Тільки бабуля якось спитала, чи я в 40 збираюся народжувати. Хлопчикам же у сім'ї завжди "ще рано одружуватися", а дівчатам завжди запізно. І народжувати треба вже, бо батьки не чекають, яйцеклітини переживають, але що я можу зробити? Діти – це ж не самоціль.
 

Я дуже вірю в те, що дітей не народжують, а діти народжуються. Просто вибирають тебе і приходять у цей світ. Інший стереотип, "чого не одружена", для мене не працює – я уже була одружена. Навіть встигла розлучитися.
 

Мені кажуть, що я виглядаю не на 30. Виглядати треба так, як ти себе почуваєш. На 30, 40 чи на 18 - це вже технічні деталі.

 

У мене анорексія. Я на етапі відновлення. Це означає, що я набрала якихось жахливих 10 кілограмів. Змінилося мало, але я, звичайно, почуваю себе пиріжком. Але, кажуть, щоб жити, треба мати якусь вагу. Тому доводиться бути пиріжком. Я не можу сказати, що була дуже щасливою, коли важила 46 кілограмів, тепер спробую у 56.

 

Мені друг якось сказав: "Чувіхо, ти якщо зараз не почнеш ремонтувати себе, то ми з твоєю найкращою подругою нап'ємося на твоєму похороні на початку літа". І це так вдарило по голові. Слова насправді важать, як не дивно. Слова, які можна сприймати як вчинки.


Коли ти анорексичка, ти справді про себе багато знаєш, головне розуміти, хто і що не зможе тобі зашкодити.

 

Я лікуюся. Це не застуда, так просто не проходить. Голову лікувати дуже довго. Взагалі 30 – це такий вік, коли багато хто починає лікувати голову. Всі по-різному поламані, тому краще це зробити до того, як тобі буде 50.


Навіщо наркотики після 30, якщо можна просто різко встати.

Мені кажуть, що я виглядаю не на 30. Виглядати треба так, як ти себе почуваєш. На 30, 40 чи на 18 - це вже технічні деталі

30 – це такий вік, коли ти починаєш відрізняти голос свого тата у своїй голові, голос вчительки у своїй голові, голоси кого завгодно і свій. Він там є, але його вирізнити дуже складно. Всі кажуть, що треба бути собою, ніби це так просто. Треба набутися багато ким іншим для того, щоб мати варіант бути собою.


У цьому віці ти починаєш потрошку нарощувати здатність відмовлятися від якихось речей. І це мабуть найцінніший досвід – казати "ні" і  не робити того, чого не хочеш робити.

 

Кажуть, що людський організм здатен прожити до 120 років. На стільки вистачить його ресурсу. Я не проти використати цей ресурс – я не з тих людей, які хочуть померти молодими і красивими. Хочу побачити себе старушенцією. Що я дарма робила собі стільки татух?
 

Зміни у розумінні того, що таке любов відбуваються і досі. Я взагалі боюся, особливо після розлучення, фрази "я люблю…". Звісно, я люблю своїх подруг Аню та Іру, вони найкращі жінки світу. Люблю свого бульдога. Люблю – це слово, яке дуже легко і насправді дуже важко сказати в різних контекстах. Дуже боляче насправді, коли ти плутаєш це "люблю" з якимись міфами і зайвими конотаціями, які вплітаються в стосунки.
 

Люблю слово "дякую", особливо польською мовою. Dziękuję – це найтепліше "дякую", яке мені траплялося.


Так буває, що забуваєш дихати і в прямому, і в переносному значенні. Важливо пам'ятати, що краще дихати. Навіть якщо важко.

Всі кажуть, що треба бути собою, ніби це так просто. Треба набутися багато ким іншим для того, щоб мати варіант бути собою