ОЛЯ

30 – це хороший вік, аби жити усвідомлено

Три роки я – мама, два роки – дитяча письменниця. Але більше мені подобається амплуа письменниці для підлітків.

 

Бути 30-річною – це круто. Крутіше, ніж мені було у 20 років, якщо чесно. У 20 років я мала багато всіляких “страждачок”, яких тепер немає.

 

30 – це хороший вік, аби жити усвідомлено.

 

На початку цього року мені діагностували неприємну хворобу, я не очікувала, що у 30 в мене будуть думки про лікування. На цьому тлі страждання десятирічної давності здаються дуже легковажними.

 

У 20-років я переймалася, що у мене немає кохання всього мого життя. Як виявилося, такі речі можна легко пофіксити, на відміну від смерті близьких людей.

 

Упродовж цього року я багато дізналася про людську взаємодопомогу. Коли захворіла, мені дуже багато допомагали. І це теж багато говорить про людей, які перебувають поруч.

Тепер я багато за що дякую, намагаюся більше цінувати

Мені дуже подобається свобода відчуття свого тіла. Приємно розуміти, що твоє тіло належить тобі. У підлітковому віці я дуже страждала через свої недосконалості, переживала, що маю великий ніс. Потім з’явився чоловік, який сказав, що мій ніс – гарний. І я подумала: “Авжеж, у мене гарний ніс”.

 

У 30 років з’явилося більше прийняття. Віднедавна в мене є шрам після видалення щитовидки, якийсь час через це переживала. А тепер думаю, що це ж історія мого тіла. У нас багато шрамів, що розповідають про епізоди з життя. Це така пам’ять. Шрам від щитовидки нагадує про те, що я вчасно зробила операцію, яка ймовірно врятувала мені життя. Чому ж його не любити, якщо він про хороше!

 

Найважливіша подія, яка сталася дотепер, народження дитини. Звісно, у мене дуже багато складних емоцій щодо цієї події. Довгий час не могла себе прийняти в ролі матері – людини, яка постійно до когось прив’язана, відповідальна за когось, мусить відпрошуватися, звітувати.

 

Загалом це цікавий процес – спостерігати за тим, як змалечку формується людина. Мене цікавить цей процес навіть із антропологічної точки зору – була така собі “креветка”, а тут із кожним днем бачиш, як складнішає емоційний світ твоєї дитини.

 

Якби знала, що це так складно, не знаю, чи наважилася б народити у 26. Але зараз я дуже рада, що в нас усе так сталося. Наша дитина прекрасна, мені прикольно з нею проводити час. Єдине, що хочеться, – свободи, але свободи хочеться завжди. Та коли в тебе дуже обмежені години свободи, за цей час більше встигаєш, більше цінуєш такі миті.

 

Тепер я багато за що дякую, намагаюся більше цінувати. Отак часом озираєшся назад і думаєш: “Невже я так поводилася колись?”. Іноді згадую, якою поганою була подругою. Стає сумно – цього ж уже не виправити.

 

Підліткова література, з якою я працюю, позірно легша, ніж доросла. Проблеми в ній також бувають складні. У мене такий підлітковий досвід, який хоче, щоби про нього писали. Дорослий досвід не хоче.

 

Одну зі своїх книг, “Щоденник Лоли”, я писала в телефоні у текстових редакторах, доки їхала в метро. Увечері продовжувала. Вірджинія Вулф згадувала про писання як тунель. У моєму випадку це було у прямому сенсі, тому що я в’їжджала в тунель, відкривала документ і писала.

До 40 хочу написати ще більше класних книжок

Це погана ідея – повертатися в минуле і давати поради собі 20-річній. Я дивлюся на це як людина, яка працює з текстами. Якщо там з’являється “всевидяче око”, яке щось підказує герою з майбутнього, ми припиняємо цьому вірити. Взагалі, це нелогічно – змінювати майбутнє у минулому. Це ж закон наукової фантастики – втручання з майбутнього ніколи не веде до чогось хорошого.

 

Якось моя дитина страждала від того, що старша дівчинка не хотіла з нею гратися. Це дуже складний конфлікт, я сказала доньці, що оберігатиму її від таких подій, а потім подумала: “Про що ти говориш? Усі ж мають пережити розчарування з приводу того, що хтось не хоче з тобою гратися чи не любить тебе. Такий життєвий досвід необхідний”.

 

До 40 хочу написати ще більше класних книжок.

 

Питання мрії зараз не постає, тому що весь мій досвід вчить іти дуже маленькими кроками. Бо ти можеш чогось собі напланувати, а потім “хоп” – і плани зміняться.

 

У моєму телефоні є такий “троль”: коли робиш селфі, камера визначає, скільки тобі років. Останнім часом він мені лестить і ставить там 26-28 років. “У голові” мені 30, я дуже бентежна людина - багато переймалася до 30 і тепер дуже багато переживаю. Але мені подобається, коли цей троляка показує 26.

 

Завжди є люди, яких ти любиш, і які тебе люблять. Це хороша точка для опори, тому що часто ми забуваємо про це. Я можу гримнути на свою дитину і потім подумати – навіщо? Я ж її люблю, це головне.

 

Важливо пам’ятати, що ти любиш, і відштовхуватися від цього.

Завжди є люди, яких ти любиш, і які тебе люблять. Це хороша точка для опори, тому що часто ми забуваємо про це