ТАНЯ

Моє правило: робити те, що дає тобі насолоду

Я шаленію від подорожей, нових вражень, людей, бігу та кулінарії. Біг – це любов, як надихає і тримає, чистить думки.

 

Кулінарією захоплююся із самого дитинства. Коли я готую – відключаюся від цього світу і потрапляю у світ смаків, приправ та міксів. Я обожнюю готувати вночі, коли всі люди сплять.

 

Відчуття свого віку у 30, мабуть, такі самі, як і в попередні роки. Я не бачу різниці, не відчуваю, що мені стало 30, і життя змінилося за один день. Мені подобається цей вік, але подобалися й попередні роки.

 

Я роблю пабчик у квартирі. Це буде ірландський паб з барною стійкою, міддю, віскі. Коли у мене питають, що подарувати для нової квартири, я відповідаю: “Кілька пляшок дорогого віскі”. Любов до пабів з’явилася після подорожі до Британії.

 

Сприйняття своєї зовнішності у 30 років майже не змінилося. Я трошки схудла, але це через заняття спортом, а не тому, що я хотіла схуднути чи змінити своє тіло. Можливо, я зараз навіть краще виглядаю, ніж виглядала у 28.

 

Моє правило: робити те, що дає тобі насолоду. Не відступати, робити спроби, якщо не виходить одразу. Я взагалі не розумію, коли люди сидять на роботі, яка їм не подобається, чи лишаються у стосунках, у яких нещасливі. У тебе життя одне – його треба прожити кайфово. Жити для задоволення – це має бути не фішка 30-річних, а правило всього життя.

Відчуття свого віку у 30, мабуть, такі самі, як і в попередні роки. Я не бачу різниці, не відчуваю, що мені стало 30, і життя змінилося за один день

За освітою я інженер електротехніки та електроприладів. Коли закінчувала навчання, гендерна нерівність в Україні була більшою, тож роблячи спроби знайти роботу за фахом, я часто отримувала відповіді: “На жаль, представницю прекрасної статі ми не можемо взяти на цю посаду”. Чорт забирай! У мене 2 червоних дипломи, я поклала роки на наукову роботу. Але ні то ні, я все одно знайшла справу, яка мені подобається.

 

Мені запала в душу поїздка мотоциклом через Трансфагараш, який вважається одним із найнебезпечніших серпантинів, він розташований у Румунії. От там дійсно перехоплює подих. Ти кожну секунду думаєш: “Чорт, ну хіба може бути ще страшніше, ще красивіше, ще захопливіше”. Їдеш і ледь встигаєш хапати повітря. Це сто з гаком кілометрів просто неймовірних вражень.

 

Зморшки? Ну і хай! Це життя, я змінююся. Я не думаю, що потрібно аж так серйозно сприймати зміни у своїй зовнішності. Я знаю людей, які намагаються підколоти губки чи зробити груди, чи ще щось - це їхній вибір, їм із цим жити. Але потрібно сприймати себе такою, яка ти є. Всі ці “покращення себе” (якщо вони потрібні людям) – це круто, але мені вони точно не потрібні.

 

Мене часто питають, чи змінила б я своє життя – та ні за що у світі! Воно круте, воно чарівне.

 

Я обожнюю їздити автостопом, роблю це навіть сама. На шляху зустрічаю дуже багато людей, до яких я потім приїжджаю в інші країни. У мене є друг, з яким ми випадково познайомилися в Чорногорії, потім ще зустрічалися в 4 країнах – іноді випадково, іноді домовлялися.

Дуже важливо жити моментом, не думати, що буде далі, а відчувати кожну мить

Думаю, не варто шкодувати часу на саморозвиток і те, що тобі подобається, що тобі приємно. Для когось це може видаватися дивним, а для когось посидіти і почитати книжку десь біля води - це в кайф. Байдуже, що іншим це дивно. Це витрачання часу на свою насолоду, на справу, яка дарує тобі більше енергії.

 

У мене є досить короткострокові плани – я впевнена, що продовжу вчити іспанську, тому що хочу поїздити стопом по іспаномовних країнах. А от якщо подумати, ким я буду через 10 років… 100% – щасливою людиною, але що робитиме мене щасливою саме тоді – визначать ці 10 років.

 

У 30 років я навчилася відпускати людей – і це факт. Я не вважаю, що потрібно залишатися у дружніх, романтичних, навіть раптових стосунках, аби вони були. Якщо тобі кайфово з певною людиною - хай 5 хвилин, хай 10, годину чи один день, кілька років – треба кайфувати саме цей час. Немає до неї жодних почуттів – треба прощатися і давати шанс іншим.

 

Я досить рано стала самостійною. Зараз трохи більше почала собі дозволяти. У мене завжди була така звичка, що потрібно відкладати. Я збирала гроші на перший фотік, потім ще на щось, згодом на квартиру, на її ремонт. Але є якісь дрібниці, які може й не потрібні, але їх хочеться. Зараз оце “хочеться” стало трошки більше переважати.

 

Дуже важливо жити моментом, не думати, що буде далі, а відчувати кожну мить.